Починаючи з 2014-го, співробітництво із МВФ зруйнувало бастіон соціального захисту населення, в якому має перебувати будь-який уряд. Збереглися лише жирні червоні лінії на кшталт ринку землі й Трудового кодексу. Це якщо результатом діяльності урядів Гройсмана-Яценюка можна назвати деіндустріалізацію економіки, внаслідок якої зараз відбувається десоціалізація держави. Адже коли немає промисловості, немає економічної бази для соціальної політики.
Про це у коментарі “ВВ” повідомив експерт інституту GROWFORD Олексій Кущ.
І нинішній уряд прийшов під девізом відсутності червоних ліній. Вони впроваджують неймовірно токсичний набір змін. Це масовий розпродаж найбільш ліквідних активів державної власності включно із можливістю передачі в управління ГТС, реструктуризація залізниці, найбільш ефективних держпідприємств тощо. Це також стосується відкриття ринку землі за найтоксичнішим сценарієм. Це й новий Трудовий кодекс, який має повністю знівелювати права найманих працівників. Ним дозволятиметься звільнювати вагітних, під час декретної відпустки не зберігатиметься за жінкою робоче місце, також можна буде скорочувати людей без виплати вихідної допомоги.
Здавалося б, які можуть бути перешкоди для нового уряду у співробітництві із Фондом. Але виявилося, що вони є, і містяться в контексті долі «Приватбанку». Ще у вересні, коли активно велися перемовини, від української сторони пролунали пропозиції, які викликали стривоженість МВФ. Мова йде про так званий нульовий варіант: націоналізація банку визнавалася б незаконною з одночасним нарахуванням компенсації на користь колишніх власників, яку можна було б «взаємозалікувати» на суму кредитної заборгованості підприємств, прямо або побічно пов’язаних із колишніми бенефіціарами. Але цей варіант був відбракований МВФ – там боялися, що «Приватбанк» може з державної власності повернутися до попереднього власника.
Нещодавно у Зеленського пообіцяли ухвалити закон, який унеможливлює повернення націоналізованих банків попереднім власникам й акціонерам. Це є сигналом, що «Приватбанк» залишиться у державній власності навіть попри певне юридичне ноу-хау. Навіть у разі визнання судом, що націоналізація відбулася незаконно, повернути його буде неможливо через новий закон, що набере чинності. При цьому власники можуть отримати компенсацію у розмірі 2 млрд доларів від держави й повернуть її за кредитними зобов’язаннями компаній, що прямо чи опосередковано пов’язують із власниками «Приватбанку». Тобто відбудеться взаємозалік. А для краси гри старі власники навіть ще будуть трошки більше винні.
Скоріш за все, у Фонді зрозуміли цю гру, але вважають, що краще синиця в руці, аніж журавель у небі. І тепер МВФ як досвідчений гравець тримає паузу. У будь-якому разі міжнародні кредитори чекають 19 грудня на рішення апеляційної інстанції щодо «Приватбанку».
Ми повинні розуміти, що попередньо схвалений пакет співробітництва ще не є остаточним рішенням МВФ. Сума програми становить трохи більше 5 млрд доларів, таку ж ми маємо повернути у найближчі роки. Тобто фактично це звичайне рефінансування боргу. І МВФ зацікавлений у виділенні нам цих коштів. Уявімо, розпочинається світова фінансова криза. І в Україні в результаті соціальних катаклізмів відбувається технічний дефолт. Що у цьому випадку робити МВФ? Оголошувати банкрутом свого багаторічного пацієнта? Це буде виглядати абсурдно. Тому вони дадуть нам гроші для того, щоб ми із ними розрахувалися. Фонд при цьому нічим не ризикує, адже гроші повернуться туди через якийсь час.
Проте все має свою ціну. Українською владою ніколи не задовольнявся весь пакет податкових вимог МВФ. Тому всі олігархічні примочки й законопроекти, спрямовані на задоволення потреб політичних еліт, ухвалять. Таким, наприклад, є поданий «слугами народу» законопроект про легалізацію корупційних капіталів політичних еліт. Документ не має жодного відношення до легалізації грошей, які заробив бізнес. Враховуючи те, що ФОПи також є постійним подразником для МВФ, на вівтар компромісу покладуть саме підприємців. Адже Фонд завжди вимагає сіквестувати спрощену систему оподаткування.
Leave a comment