Україна погодилась на «формулу Штайнмайєра». Ця новина, звісно, шокувала, втім не здивувала. Усе до того йшло. Причому багато років: зернята тих паростків, які зійшли нині, заклала ще минула влада! І нині досить тривожні передчуття переслідують українців. Суспільство намагається зрозуміти, за що саме ми підписалися та якими будуть наслідки нової угоди. Тож спробуємо у всьому розібратися.
Щоб осягнути увесь драматизм та трагізм ситуації, треба заглибитися в історію. Так, після надто кривавого літа 2014 року на початку вересня були підписані Мінські угоди. Нагадаємо, що вони, зокрема, передбачали припинення застосування зброї , виведення військової техніки та незаконних формувань із території України (не російські війська), ухвалення так званого закону про особливий статус, звільнення заручників та усіх утримуваних осіб, проведення місцевих дострокових виборів на Донбасі, амністію… Тобто безпекові та політичні аспекти.
Тодішня влада тішилася мирним планом, раз у раз повторюючи багато років, неначе мантру, що альтернативи Мінським угодам немає. Але толку від цього документа було мало. Росія та підконтрольні їй терористи навіть не збиралися виконувати свої зобов’язання та йти геть з України. Ми теж не могли йти на поводу в агресора. Втім, закон про особливий статус все ж таки був ухвалений. Передбачалось, що діяти він буде три роки.
Разом із тим на 7 грудня 2014 року призначались місцеві вибори. Але ситуація на сході настільки загострилась, що ні про яке волевиявлення вже й мови йти не могло. Тож в лютому 2015-го стався Мінськ-2, де були підписані нові, більш розширені угоди… Проте зміст залишався той самий: Україна має йти на значні поступки. Та і цей документ виявився мильною булькою.
І в 2016 році тодішній міністр МЗС Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр на зустрічі голів МЗС «нормандської четвірки» (Україна, Німеччина, Франція та РФ) запропонував власне рішення проблеми миру на Донбасі, назване за його ім’ям. Суть «формули Штайнмайєра» зводилась до проведення на окупованих РФ територіях виборів згідно з українським законодавством під наглядом ОБСЄ. Фактично з тіла Мінських угод був витягнутий один пункт, який начебто міг якось допомогти в досягненні миру. При цьому усі безпекові аспекти не брались до уваги. Всі розумні люди усвідомлювали, що це маячня…
І от 1 жовтня 2019 року Україна все ж вирішила погодитись на «формулу Штайнмайєра»… Ми пішли на цей крок, за словами президента Володимира Зеленського, задля проведення саміту «нормандської четвірки». Бо інакше РФ відмовлялась від зустрічі…
Зеленський на терміновому брифінгу коротко розповів про суть домовленостей. Тож мова йде про розведення військ у Петрівському і Золотому, проведення місцевих виборів і ухвалення нового закону про особливий статус. Згодом з’явився і сам текст листа від 1 жовтня до спецпредставника ОБСЄ в тристоронній контактній групі Мартіна Сайдіка з підписом Леоніда Кучми, в якому українська сторона, власне, і приймає формулу…
Суть проста: закон про особливий статус на тимчасовій основі набуде чинності о 20.00 за місцевим часом у день голосування на дострокових місцевих виборах в окремих районах Донецької і Луганської областей, які будуть призначені і проведені у відповідності з Конституцією України. Закон буде діяти на постійній основі у разі, якщо в остаточному звіті ОБСЄ буде визнано, що дочасні місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей були проведені в цілому (а можна частково?) у відповідності до стандартів ОБСЄ та українського законодавства… Тут не обумовлені жодні безпекові питання та гарантії.
Президент Володимир Зеленський сказав, що під дулами кулеметів виборів не буде. Ну і, звісно, Україна має отримати контроль над своїм кордоном. Якщо цього не станеться, то й волевиявлення не відбудеться. Наївно…
І ось доказ. Лідери терористів Денис Пушилін і Леонід Пасічник заявили: мовляв, Україна не отримає контроль над кордоном, а дати виборів в непідконтрольних українській владі регіонах вони визначатимуть самостійно! У своїй заяві Пушилін і Пасічник стверджують, що прийняття формули означає визнання права сепаратистів вирішувати, якою буде економіка, судова влада, силові структури непідконтрольних української влади територій, а також те, «як ми будемо інтегруватися з Росією». Керівники сепаратистів також вимагають від Зеленського вести з ними прямі переговори і погоджувати зміни в закон про особливий статус.
Тож приїхали! А насправді чому дивуватися? У 2014 році терористи теж ображалися, що з ними ніхто не погоджував текст законопроекту…
Що ми маємо наразі? Погоджуючись на «формулу Штайнмайєра» зі всіма невідомими, відкинули безпековий аспект. Немає жодної деталізації, що і як відбуватиметься. Слова президента – не документ! Знову все і всім винна саме Україна. Окрім того, замість трьох років Донбасу можуть надати особливий статус назавжди, і це надто небезпечно, бо може спровокувати й інші регіони…
І ще дуже дивно обирати ОБСЄ як головного спостерігача та арбітра… Контролювати проведення виборів має тільки українська влада! Та найголовніше, що нас знову примушують до прямих перемовин із терористами. І це фактично знімає з Росії усіляку відповідальність…
Тож маємо пекельне замкнене коло. Ми говоримо, що проведемо вибори тільки в разі звільнення територій. А терористи не збираються нікуди йти й лише диктують умови. Росія ховається за лаштунками, наче вона тут ні до чого. Тож є вірогідність, що вся ця історія закінчиться так само, як і кілька років тому за президента Петра Порошенка. Тобто ніяк.
Але ми ще не знаємо, що саме буде вписано в закон про особливий статус. І ось тут може розпочатися найцікавіше та найсумніше. Бо ж у Володимира Зеленського в парламенті є своя монобільшість… І від цього стає дійсно тривожно.
Те, що нам пропонують, – це не формула завершення війни, а абсолютно чистий аркуш паперу, на якому агресор може написати все що завгодно. І це треба розуміти. Бо ж йти на поступки терористам та агресору означає спаплюжити пам’ять усіх загиблих на Донбасі, а також навічно застрягнути у цій трясовині. Перемовини треба вести на рівних. І не з маріонетками.
Та чекаємо на зустріч «нормандської четвірки» і тексту нового закону про особливий статус. На жаль, з тривогою…
Яна ДЖУНГАРОВА
Leave a comment