Україна є однією з найбільш розораних країн Європи. Попри те, що ми хизуємося нашими еталонними чорноземами, врожайність по переважній кількості видів рослинної сільгосппродукції в нас є меншою ніж в Ізраїлі, що розташований у пустелі, ніж в Ірландії, де гірші кліматичні умови, ніж у Великій Британії, Італії, Франції тощо.
Про це в ході прес-конференції повідомив глава корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко.
Ми зараз бачимо, як експлуатуються українські землі. Соняшник висівається після кукурудзи, що виснажує чорноземи. І немає жодних гарантій, що метою інвесторів, які зайдуть в Україну в сільське господарство, буде розвиток виробничої сили та створення можливостей для правильної експлуатації українських земель. Їхнє завдання буде досить простим – взяти максимальний прибуток і вкладати його поза межами України.
Не варто довіряти урядовцям, які запевняють, що іноземці в жодному разі не отримають української землі. Адже в світі існує безліч способів, як сховатися за юридичними особами чи підставними фізичними особами і взяти у власність землю.
Земля для України є не просто стратегічним, а ментально-стратегічним явищем. У світі існує два підходи до сільгоспвиробництва – великотоварне та дрібнотоварне. Перший застосовувався в країнах Африки та певних країнах Латинської Америки. Він передбачає переважне застосування техніки при мінімальній кількості робочої сили. В результаті використання такого підходу до столу споживачів потрапляють генно-модифіковані продукти харчування тваринного й рослинного походження. Не маю нічого проти генної інженерії, але наразі, на жаль, до кінця невідомий вплив ГМО на якість людського життя. Але зменшення робочих місць на селі фактично означає його знищення як соціокультурної одиниці, як виробничої одиниці. І це означає втрату поселенської мережі. Натомість є приклад Польщі, Франції чи Німеччини, які пішли шляхом розвитку дрібнотоварного сільгоспвиробництва. Розвиваючи дрібне і середнє фермерство, такі держави досягають двох цілей: створюють завдяки національному товаровиробнику продовольчу подушку безпеки, й по-друге, фермерство зберігає зв’язність країни як такої. Тому що фермерство потребує доріг, того самого інтернету.
Leave a comment