Президент Росії Володимир Путін (із мікрофоном), а праворуч від нього Московський патріарх Кирило, 11 липня 2016 року
Навигация по статье
Сталін vs. Майдан
Днями аналітичний центр «Український інститут майбутнього» опублікував спільне з компанією «Нью Імідж Маркетинг Груп» соціологічне дослідження «Хто ми?», яке має на меті виявити рефлексію українців на самих себе, а також сформувати проєкцію майбутнього, пише для Радіо Свобода Станіслав Асєєв – письменник, журналіст і блогер, колишній в’язень російських гібридних сил.
Незважаючи на загальний хаос і певну «соціологічну туманність» у думках респондентів, існує загальна константа, яка вкрай важлива для держави на восьмому році війни. Дослідження показує, що в Україні сформовано потужний прошарок людей, які не просто відрізняють себе від Росії (чи росіян), але і принципово інакше ставляться до феномену влади як такого.
Відповідь Путіну
Останнє фундаментальне тим, що якісно відповідає на ту ж статтю Путіна про «один народ», де повторюється ще радянський наратив про однаковість росіян, українців та білорусів. Останніх цей наратив вже поглинув: непомітно для себе, білоруси фактично втратили державність при формальному збереженні її атрибутів, як то: територія, населення, мова та інше. Але за всім цим – сконцентрувавшись на боротьбі з Лукашенком – білоруси вже давно програли значно важливіший бій – за ідентичність. Саме на її знищення в українців спрямована як стаття очільника Кремля, так, власне, і вся гуманітарна та інформаційна зовнішня політика сучасної Росії.
Але дослідження дає чітку відповідь на такі закиди. І відповідь ця зовсім не етнологічна чи історична. Історія на пострадянському просторі вже давно стала політичним знаряддям, і в Україні та Росії виглядає як дві паралельні прямі, що ніколи не перетнуться. Тож головна відмінність українців від росіян полягає у принципово різному погляді на феномен влади, що є нашою перевагою та недоліком одночасно.
Російська модель: Бог -Цар – Бог
З часів монархії сприйняття влади у Росії незмінне: вона є уособленням сакрального. «Помазанник Божий» цар Олександр відрізняється від Сталіна тільки тим, що перед ним несли хоругви з Христом, тоді як перед Сталіним – зі самим Сталіним. Парадоксально, але наскрізь релігійна Російська імперія в цьому сенсі була більш безбожна, ніж Радянський Союз. Перша сакралізувала владу царя, помазаного Богом, – другий зробив Богом самого «царя».
Якщо вдатися до алюзії марксистського «товар – гроші -товар», то тут вийде «Бог – цар – Бог». В цьому сенсі російський народ дійсно є продовженням свої влади, яка – за діалектичним принципом – є наслідком духовних потреб росіян. Незалежно від того, хто очільник Росії – Романови, Хрущов або Путін – шапки народу завжди лежать на землі.
В Україні ж ними закидують владу.
Українська модель: менеджер замість Бога
Принципова десакралізація, сприйняття влади як найманих менеджерів, але при цьому – й постійна незадоволеність власними «наймитами», найманими працівниками, – риси, які (як показує дослідження) стали якостями не тільки свідомості «спільноти Майдану», а вже й переважної більшості населення.
Навіть за часів Януковича неможливо було уявити собі ставлення в Україні до нього як до «світського Бога». Після Майдану скепсис до будь-кого з влади стає аксіомою ще до того, як ця влада встигне зробити свій перший крок. Саме це – ключова відмінність нас від Росії, яка з роками тільки посилюється як діями самої Москви, так і суперечками між топ-політиками всередині країни. Але в цьому ж – і наша слабкість, коли на противагу моделі російської сакральної влади два українці як завжди мають трьох гетьманів.
Leave a comment