Українські чиновники та нардепи не знають, скільки українців виїхало за кордон у пошуках роботи та кращої долі. Попри їхні переможні заяви про зростання середньої зарплати, зниження темпів безробіття тощо люди роблять вирішальний для себе вибір – їхати. За даними Мінсоцполітики, за кордоном постійно працюють 3,2 млн українців, тимчасово – 7-9 млн. Час від часу парламентарі згадують про заробітчан й у законодавчих ініціативах прописують покращення умов перебування на чужині з метою повернення українців додому. Проте турбота на папері зазвичай є відпискою та дає можливість лише для розпилу чергових коштів.
Зареєстрований у парламенті законопроект №10383 за авторством голови фракції «Народного фронту» Максима Бурбака має благородну мету посилити державний захист українців за кордоном та сприяти їхньому поверненню додому. І в цьому має допомогти… створення окремого відомства, яке координуватиметься прем’єр-міністром.
Новостворений орган має працювати за принципом «єдиного вікна» та гіпотетично має підтримувати зв’язок із заробітчанами за кордоном, налагоджувати відносини з іноземними державами й підписувати угоди про співробітництво та захист українців за кордоном.
А ще відомство повинно забезпечувати надання допомоги та послуг трудовим мігрантам із різних країн. Чиновники інформуватимуть заробітчан та членів їхніх сімей про їхні права.
Крім того відомство збиратиме, опрацьовуватиме та оприлюднюватиме інформацію про ринок праці та умови зайнятості за кордоном й братиме участь в організації наукових досліджень. На новостворений орган перекладуть зобов’язання Мінсоцполітики щодо ліцензування компаній, які сприяють працевлаштуванню українців за кордоном.
Відомство розроблятиме та впроваджуватиме програми й проекти допомоги трудовим мігрантам, реінтеграції трудових мігрантів як самостійно, так і за участі міжнародних партнерів.
Окреме місце в документі займає доступ до освіти за кордоном. У пояснювальній записці наголошується, що при багатьох громадах та за рахунок громад функціонують українські школи. Викладають там колишні педагоги. Однак державна підтримка цієї освіти прямо не передбачена чинним законодавством – адже йдеться про заклади освіти, які утворені за межами України й фінансуються коштом українських громад. Законопроект пропонує встановити можливість виділяти кошти з держбюджету на окремі освітні заходи, а також безкоштовно забезпечувати підручниками всіх, хто набуває українську освіту за кордоном. Крім того, документ встановлює обов’язок держави сприяти сертифікації та акредитації вчителів українських шкіл у громадах, а також сприяти оцінюванню знань і визнанню документів випускників таких шкіл в Україні.
Здавалося б, це чудова ініціатива. Адже українцям, які всією родиною перебувають на чужині, полегшать доступ до української освіти, закінчення якої дає можливість вступу на пільгових умовах до вітчизняних вишів. Але якщо згадати, що за останніх п’ять років в Україні було закрито 2100 шкіл та що батькам школяриків доводиться купувати підручники щороку, хочеться запитати, чим в очах парламентарів одні діти відрізняються від інших. Якщо бути вже зовсім чесними, ті родини, які виїхали з дітьми, зацікавлені в тому, щоб малеча навчалася в місцевій школі та в подальшому вступила до європейського вишу, закінчила його та й надалі жила-працювала в країні перебування. В цьому сенсі збільшення видатків на надання української освіти за кордоном викликає питання. Безумовно, потрібно допомагати вивчати українську мову й наші традиції діткам, які виїхали з батьками. Але немає гарантії, що з легкої руки наших чиновників ця стаття держбюджету не перетвориться на корупційну складову.
Тому поки складається враження, що на мігрантах вчергове намагатимуться заробити як політичні бали, так і дивіденди у грошовому вимірі. При цьому у разі прийняття такі новації не допоможуть реальному захисту заробітчан та їхніх сімей та й не посприяють поверненню мігрантів.
Катерина МІЦКЕВИЧ
Leave a comment