На засіданні Європейської ради 18 жовтня Франція вкотре виступила проти початку переговорів із Північною Македонією та Албанією про їхній вступ до союзу. Це рішення порушує обіцянку ЄС, підриває довіру до нього і може викликати нові потрясіння на Балканах, де Францію з 2017 року сприймали як фактор регіональної стабільності. І це попри недавнє прийняття в Скоп’є історичних політичних рішень у нестійкому регіоні, що потребує примирення.
Коли Македонія здобула незалежність після розвалу Югославії в листопаді 1991 року, Греція наполягла, щоб та мала назву «Колишня югославська республіка Македонія». ЄС прийняв це. 12 червня 2018 року прем’єри Зоран Заєв і Алексіс Ципрас домовилися про нову офіційну назву країни: Північна Македонія. Історичну суперечку було припинено.
Подолання етнічних конфліктів
В Афінах прийняли сміливе рішення, незважаючи на незгоду опозиції (вона зараз прийшла до влади) і протести націоналістів. Не меншу відвагу проявили і в Скоп’є, де хистка коаліція прем’єра прийшла на зміну націоналісту Николі Груєвському (2006-2016), чий авторитаризм спирався на переписування історії і установку нескінченних статуй «македонських героїв».
Попри нерідко агресивну протидію, обидва прем’єри домоглися ратифікації угоди в парламентах, які перейнялися духом компромісу в ім’я європейських зобов’язань. Скоп’є довелося мати справу з потужним зовнішнім ворогом, Російською Федерацією, яка вороже сприйняла договір, що відкриває Македонії дорогу в НАТО.
Болісний розпад Югославії супроводжувався появою нових націоналістичних і авторитарних сил за винятком Македонії, яка змогла за підтримки ЄС і НАТО уникнути початку громадянської війни між слов’янською більшістю і албанською меншістю, які підписали в 2001 році Охридську угоду.
ЄС відзначив це досягнення договором про стабілізацію та асоціацію в дусі «європейської перспективи», яка була відкрита для Західних Балкан на саміті в Салоніках у 2003 році. Македонія подала в той момент приклад подолання етнічних конфліктів для руху до обіцяної європейської інтеграції.
«В ім’я Європи»
У 2005 році Македонія отримала статус «кандидата» на вступ до ЄС, проте рішуча обструкція з боку Греції в зв’язку з назвою перекреслювала перспективу початку переговорів. Справа в тому, що для розширення потрібне одноголосне рішення. Вето Афін посприяло утвердженню на десять років націоналістичної, авторитарної і корумпованої влади, яка також знаходила алібі для відстрочки процесу вступу.
З 2016 року уряд Зорана Заєва змінив все це за допомогою реформ судової системи та боротьби з корупцією, як того вимагав Брюссель. Паралельно з цим він дав старт політиці розвитку добросусідських відносин, яка привела до угоди з Грецією щодо назви країни і договору про дружбу і партнерство з Болгарією, що поклав край болючій і складній історії.
Все це – «в ім’я Європи». Тому було б логічно, якби Європейська рада на засіданні 29 червня 2018 року запустила переговори про вступ з країною, яка виконала всі жорсткі вимоги Єврокомісії.
Проте Франція і Нідерланди вирішили, що поглиблення реформ є попередньою умовою початку таких переговорів. Президент Макрон ще в 2018 році остудив надії словами про те, що ЄС необхідно самому провести реформи перед прийняттям будь-яких нових членів. Хоча Єврокомісія теж заявляла, що «ЄС повинен стати сильнішим і міцнішим перед подальшим розширенням», Франція звела це в абсолют, виступаючи проти нього майже невротичним чином. У нас часто говорять про ціну розширення, але забувають про ціну його відсутності.
Велике розчарування Балкан
Така позиція шокувала не тільки Македонію, а й ті країни, які не надто палко бажають проводити справжні реформи і переінакшують стару приказку комуністичних держав Східної Європи: «ЄС робить вигляд, що хоче прийняти нас, ми робимо вигляд, що проводимо реформи!»
На конференції послів 27 серпня Еммануель Макрон все ж закликав «направити нові сили на Балкани, щоб не дати неєвропейським країнам зайняти наше місце в грі». Хай там як, 18 жовтня в Брюсселі Франція зажадала переглянути «рамки переговорів» для більшої прозорості і реформ, хоча Македонія і Албанія поглиблюють ці реформи в непростій політичній обстановці.
Краще – ворог хорошого: саме відкриття переговорів дозволило б Євросоюзу сповна застосувати свою «м’яку силу» для просування реформ та подолання націоналістичних суперечок. Тим більше що Бундестаг з ініціативи німецького уряду висловився за це більшістю голосів.
Виходить, що після вето Греції єдиним противником залишається Франція. А це більше, ніж помилка. Вона не просто веде до ізоляції Франції, а дискредитує ЄС, який порушив своє слово.
Жорстке рішення Євроради потягне за собою велике розчарування на Балканах. Росія, Китай, Туреччина та інші хижаки скористаються цим вакуумом. Що стосується Франції, у якої є міцні історичні та економічні зв’язки в регіоні, вона тільки що втратила значну частину довіри до себе і підриває довіру до ЄС.
Глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що «вступ – це внесок у боротьбу за мир, безпеку і стабільність у Європі». Їй буде непросто підтвердити це на практиці, оскільки ЄС порушив своє слово і може дорого поплатитися за це.
П’єр МІРЕЛЬ, Жак РЮПНІК
Le Monde, Франція
Leave a comment