Минулої п’ятниці Верховна Рада проголосувала в першому читанні правки у бюджет України на 2020 рік. На жаль, на охорону здоров’я достатньої суми не знайшлося – і мені навіть страшно уявити, чим це загрожує. Проте вперше у бюджет заклали фінансування, якого вистачить для порятунку всіх важкохворих пацієнтів.
Правку про збільшення фінансування програми лікування за кордоном я подав на одному з попередніх засідань комітетів. Тепер суму збільшать на 450 млн грн (з 689,95 до 1140,56 млн грн), і за неї ми зможемо пролікувати додатково 205 пацієнтів, яким й досі не можуть допомогти в Україні. Всього ж – 520 пацієнтів за рік, у понад 2 рази більше, ніж у 2018!
Це – вимушений крок, який ніяк не розвиває українську трансплантологію, але допомагає це робити іншим країнам. На кону – життя людей, іншого виходу поки немає, а міг би бути. І важкохворих можна було вже лікувати в Україні, якби не байдужість колишнього керівництва МОЗу.
Справа в тому, що більшості тих, хто їде лікуватися за кордон, потрібна трансплантація – її в Україні повномасштабно й досі не проводять. Раніше не було законодавства, та Рада прийняла Закон про трансплантацію ще у 2018, який запустив би її у нас. Але чиновники МОЗу чи були некомпетентні, чи непрофесійні. Гроші, які закладалися під нього на 2018 рік (112 млн грн), МОЗ переправив на закупівлю обладнання, а не лікування пацієнтів. І ті 86 людей, яких можна було за ці кошти пролікувати вдома, поїхали за кордон. Це коштувало дорожче – 190 млн грн.
Тоді ж, у 2018 році, оплатили і Єдину інформаційну систему трансплантації – віддали авансом 26 млн грн на її розробку. МОЗ обіцяв, що запустить її до кінця того ж року. Але вона й досі не прийнята в експлуатацію, тому неможливо визначати пару донор-реципієнт, неможливо законно не те що розвивати, а просто проводити трансплантацію.
Паралельно попереднє керівництво МОЗу зупинило трансплантологію, яка в Україні була (деякі види трансплантацій робили ще згідно зі старим законодавством) – фактично розваливши центр в «Охматдиті»: якщо в 2016-2018 роках в Україні проводили до 130 трансплантацій на рік, то за 9 місяців 2019 – тільки 38.
Повторюється ця ситуація і в 2019 році. Вже минуло 9,5 місяців, а фінансування цієї програми так і не відкрили, а це значить, що гроші з оплати проведення трансплантації знову перенаправлять на покупку устаткування або інші потреби.
Маю надію, нова команда МОЗу продовжить працювати разом з парламентським комітетом. Тоді у нас буде можливість спільними зусиллями розблокувати проведення трансплантації в нашій країні, щоб вже в 2021 році більшість пацієнтів, яких ми зараз відправляємо в іноземні клініки, змогла пролікуватися в Україні.
А доти, щоб убезпечити важкохворих пацієнтів, життя яких іноді йде на дні, ми повинні піти на вимушений крок – забезпечити необхідний рівень фінансування для оплати лікування в закордонних клініках. І нарешті ми зможемо це зробити – завдяки діалогу і порозумінню між пацієнтами, депутатами і МОЗом.
Валерій Дубіль, народний депутат від «Батьківщина», Ракурс,
Leave a comment