Рішення Дарницького районного суду, який заборонив розповсюдження книги Вахтанга Кіпіані “Справа Василя Стуса” без дозволу одного з лідерів ОПЗЖ Віктора Медведчука, демонструє насамперед, як за ці роки змінилася Україна
Про це для “Еспресо” пише Віталій Портников.
На перший погляд – які зміни? Ми знову бачимо все те ж радянське правосуддя, архаїчне й корумповане. Правосуддя, яке є готовим використовувати закон, щоби діяти всупереч здоровому глузду. Щоби переслідувати свободу слова та свободу факту. І при цьому впиватися власною безкарністю в цілковитій упевненості, що за ці неправедні вчинки не буде ніякої відповідальності – ані в самих суддів, ані в тих, хто стоїть за їхніми спинами. І в цьому – головна помилка людей, які живуть у нашій країні так, ніби вона не змінюється.
Читайте також: Суд зобов’язав прибрати Медведчука із книжки про Стуса (відео)
Змінюється. Якби не змінювалася – Медведчук не ініціював би цього процесу. Йому не було б соромно за ту роль, яку він відігравав на процесі Василя Стуса. Адже й у Радянському Союзі були дуже різні адвокати. І серед тих, у кого був допуск до процесів правозахисників і дисидентів, теж. Були люди, які використовували цей допуск для того, щоб допомогти своїм підзахисним. І якщо вже не вдавалося пом’якшити вирок, написаний мерзотниками з партійного керівництва, то принаймні – оприлюднити подробиці судового процесу та зробити можливим інтенсивний тиск цивілізованого світу на бандитський радянський режим. І багатьом нашим героям, борцям із цим режимом удавалося вижити та продовжити свою шляхетну діяльність завдяки своїм захисникам і їхній підтримці.
Тож у тому, що Радянський Союз зник із політичної карти світу й бодай для деяких радянських республік виникли передумови для демократичного розвитку й остаточного розставання з імперією – внесок не тільки дисидентів, а й їхніх захисників – таких як Софія Каллістратова або Діна Камінська. А ось Віктор Медведчук був іншим юристом. І до краху Радянського Союзу, як і в перші роки після цього краху, коли радянський менталітет був іще сильним у частини населення, нормально було пишатися саме такими людьми. А таких як Каллістратова або Камінська вважати відступниками та зрадниками найсправедливішого у світі устрою. Що вдієш – Радянський Союз був державою, побудованою бандитами та пройдисвітами, у якому чорне вважали білим, а добро – злом. І Медведчукові дії цілком укладалися в загальну аморальність поведінки найкращого учня в цьому суспільстві троглодитів.
Читайте також: Медведчук з його справою Стуса – це наша національна ганьба. Як Кучма з його справою Гонгадзе – Луценко
А тепер Медведчукові соромно. І якщо вже він не може заявити про себе як про справжнього захисника українського національного героя, то хоча б намагається домогтися забуття тієї моделі поведінки, яка і привела його до успіху в пострадянській Україні. Тому що саме успіх людини з такою моделлю поведінки і є ознакою того, що після проголошення незалежності Україна продовжувала залишатися просто перейменованою радянською республікою, аморальною спільнотою людей, які зневажають загальнолюдські цінності та власних героїв. Інакше не було б ніякого Медведчука. Але поки Медведчук дійшов до вершин влади, багатства й успіху – країна змінилася. І виявилося що те, що йому допомагало, тепер потрібно приховувати. Тепер потрібно домагатися через суд заборони того, чим він раніше міг заслужено пишатися.
І це означає, що рішення Дарницького районного суду не має навіть у короткостроковій перспективі ніякого серйозного значення. Тому що змінилася сама система цінностей. Тому що те, чим раніше можна було пишатися, тепер доводиться приховувати. І тому ті, хто намагається знову втягти нас у радянське минуле, хто запевняє, що наше майбутнє в цьому минулому, у союзі з імперією, що деградує, хто вважає що українська мова нас не об’єднує, а роз’єднує, що ми повинні капітулювати, а не чинити опір, що ми повинні брехати, а не говорити правду та що ми маємо тупо реготати там, де нормальні люди стримують сльози – все це згине, як морок. Ніякі судові рішення, ніякі гроші, ніяка підтримка виборців не допоможуть минулому стати майбутнім. Так не буває.
Leave a comment